Лев Давидович Ландау

Наукова спадщина Ландау так велика і різноманітна, що навіть важко уявити, як могла встигнути це зробити одна людина всього за 40 років. Він розробив теорію діамагнетизму вільних електронів — діамагнетизм Ландау (1930), разом з Євгеном Ліфшицем створив теорію доменної структури феромагнетиків і отримав рівняння руху магнітного моменту — рівняння Ландау-Ліфшиця (1935), ввів поняття антиферомагнетизму як особливої фази магнетика (1936), вивів кінетичне рівняння для плазми у випадку кулонівської взаємодії і встановив вигляд інтеграла зіткнень для заряджених часток (1936), створив теорію фазових переходів другого роду (1935–1937), уперше отримав співвідношення між густиною рівнів у ядрі і енергією збудження (1937), що дозволяє вважати Ландау (поряд з Гансом Бете і Віктором Вайскопфом) одним з творців статистичної теорії ядра (1937), створив теорію надплинності гелію II, поклавши тим самим початок створенню фізики квантових рідин (1940–1941), спільно з Віталієм Лазаревичем Гінзбургом побудував феноменологічну теорію надпровідності (1950), розвинув теорію фермі-рідини (1956), одночасно з Абдусом Саламом, Тзундао Чі й Чженьнін Янгом і незалежно від них запропонував закон збереження комбінованої парності і висунув теорію двокомпонентного нейтрино (1957).

За піонерські дослідження в галузі теорії конденсованих середовищ, зокрема теорії рідкого гелію, в 1962 році Ландау була присуджена Нобелівська премія з фізики.

Величезною заслугою Ландау є створення радянської школи фізиків-теоретиків, до складу якої входили такі вчені як, І. Я. Померанчук, І. М. Ліфшиць, Є. М. Ліфшиць, О. О. Абрикосов, А. Б. Мігдал, Л. П. Питаєвський, І. М. Халатников, Ю. М. Каган. Науковий семінар, яким керував Ландау, що вже став легендою, увійшов в історію теоретичної фізики.

Ландау є творцем класичного курсу теоретичної фізики (спільно з Євгеном Ліфшицем). «Механіка», «Теорія поля», «Квантова механіка», «Статистична фізика», «Механіка суцільних середовищ», «Електродинаміка суцільних середовищ», а все разом багатотомний «Курс теоретичної фізики», який перекладений багатьма мовами і досі поціновується студентами-фізиками.

 

  • серпень 1932 — перехід до Харкова завідуючим теоретичним відділом Українського фізико-технічного інституту (УФТІ).
  • 1933 — призначення завідуючим кафедрою теоретичної фізики Харківського механіко-машинобудівного (нині політехнічного) інституту. Читання курсу лекцій на фізико-математичному факультеті.
  • 1934 — присвоєння Л. Д. Ландау ступеня доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації.
  • 1935 — читання курсу фізики в Харківському державному університеті, завідування кафедрою загальної фізики ХДУ. Присвоєння звання професора.

 

Указом Президії Верховної Ради СРСР (з грифом «Не підлягає опублікуванню») від 4 січня 1954 року за виняткові заслуги перед державою при виконанні спеціального завдання Ландау Леву Давидовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

У 1962 році за піонерські дослідження конденсованих середовищ, особливо рідкого гелію Лев Ландау був удостоєний Нобелівської премії з фізики.

Нагороджений трьома орденами Леніна (1949, 1954, 1962), орденом Трудового Червоного Прапора (1945), орденом «Знак Пошани» (1943), медалями.

Лауреат Ленінської премії (1962), Сталінських премій (1946, 1949, 1953).

Що? Коли? Найперше в ХПI

1

У 1922 році комісія хімічного факультету обрала перших п’ять аспірантів.

15 липня 1928 року вийшов перший номер студентського науково-технічного журналу «Червоний технолог».

У 1928 році відкриті перші підготовчі курси в інституті.

У 1934 році на кафедрі електропередачі вперше в СРСР сконструйований пересувний генератор імпульсів з напругою в 3 млн. Вольт – краща в світі «машина блискавок».

У 1946 році вперше в ХПІ стали навчатися студенти-іноземці.

У жовтні 1955 року в ХПІ відкрито заочне відділення, де навчалося перших 210 студентів.